Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року Справа № 917/434/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Корсака В.А., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиМиргородської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 25.01.2017у справі№ 917/434/16Господарського суду Полтавської областіза позовомПриватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт"доМиргородської міської радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5провизнання недійсним рішення

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідачів: від третіх осіб:Сахно Є.В. (довіреність від 21.04.2016) Лисенко Р.О. (довіреність №451/01-35 від 24.05.2016) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Полтавської області (суддя Кульбако М.М.) від 04.05.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Гетьман Р.А., судді: Россолов В.В., Тихий П.В.,) від 25.01.2017, у справі № 917/434/16 позов задоволено; визнано недійсним рішення сьомої сесії сьомого скликання Миргородської міської ради Полтавської області №34 від 19.02.2016 "Про надання в оренду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0322га"; стягнуто з Миргородської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" 1378,00грн на повернення судового збору.

В касаційній скарзі Миргородська міська рада просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст.215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" (далі ПрАТ "Миргородкурорт") звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Миргородської міської ради про визнання недійсним рішення сьомої сесії сьомого скликання Миргородської міської ради Полтавської області №34 від 19.02.2016 "Про надання в оренду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0322га кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (код КВЦПЗ - 03.08) строком на 2 роки".

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі рішення Виконавчого комітету Миргородської міської ради від 11.12.2002 №801, згідно якого до земель запасу міської ради було прийнято земельні ділянки площею 834кв.м, які перебували в постійному користуванні ДП "Миргородкурорт"; рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради від 05.02.2003; рішення двадцять сьомої сесії п'ятого скликання Миргородської міської ради від 19.11.2008; рішення тридцять сьомої сесії п'ятого скликання Миргородської міської ради від 06.11.2009; рішення сорок восьмої сесії Миргородської міської ради від 28.11.2014, недійсність яких встановлена в судовому порядку та визнано незаконність позбавлення позивача права постійного користування та прийняття до земель запасу частини земельної ділянки. Також позивачем зазначено, що прийняття земельної ділянки до земель запасу Миргородської міської ради та зміна цільового призначення відбулося з порушенням законодавства та порушенням прав позивача, як постійного землекористувача; користування третіми особами нерухомим майном, яке розташоване на земельній ділянці, переданій згідно оскаржуваного рішення, завдає шкоди позивачу, оскільки перешкоджає виконанню статутних завдань з надання санаторно-курортних послуг, а по земельній ділянці проходить мінералопровід, а тому позивач позбавлений права доступу до нього для проведення обслуговування.

Судами встановлено таке.

11.12.2002 Виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області було прийнято рішення №801, згідно з яким до земель запасу міської ради прийнято земельні ділянки площею 834кв.м., які були у користуванні ДП "Миргородкурорт". Одночасно з цим було змінено їх цільове призначення та надано в оренду новим землекористувачам, згідно з додатком №1 до рішення, для комерційного використання терміном на 1 (один) рік.

Рішення Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області №801 від 11.12.2002 було затверджено рішенням восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.2003.

19.11.2008 Миргородською міською радою Полтавської області було прийнято рішення "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "Оболонь" за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_8, яким вирішено надати ОСОБА_8 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "Оболонь" за адресою: АДРЕСА_1.

06.11.2009 Миргородською міською радою Полтавської області на 37 сесії 5 скликання було прийнято рішення №36 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_8 земельної ділянки площею 322м кв. за адресою: АДРЕСА_1 землі комерційного використання терміном на три роки", яким вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування ОСОБА_8 на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розроблену ПП "Земсервіс-плюс"; надано в оренду ОСОБА_8 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 322м кв., землі комерційного використання (п.1.11.), терміном на три роки.

На підставі рішення Миргородської міської ради Полтавської області 37 сесії 5 скликання від 06.11.2009 №36 між Миргородською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_8 (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки №1343 від 27.10.2011.

Рішенням сорок восьмої сесії шостого скликання Миргородської міської ради від 28.11.2014 №25 ОСОБА_8 поновлено договір оренди земельної ділянки від 27.10.2011 №1343 строком на 3 роки.

На підставі цього рішення між Миргородською міською радою та ОСОБА_8 30.01.2015 було укладено договір оренди земельної ділянки №11/103, відповідно до якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 322м кв., кадастровий номер НОМЕР_1. Договір укладено терміном на три роки.

Сьомою сесією сьомого скликання Миргородської міської ради прийнято рішення №30 від 19.02.2016 про розірвання договору оренди №11/103 за згодою сторін та зараховано земельну ділянку до земель запасу.

Рішенням сьомої сесії сьомого скликання Миргородської міської ради №30 від 19.02.2016 "Про надання в оренду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0322га кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1" земельну ділянку площею 0,0322га кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 надано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (код КВЦПЗ - 03.08) строком на 2 роки".

Вважаючи, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції, зазначивши, що Миргородська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення не була власником земельної ділянки, задовольнили позовні вимоги.

Втім, колегія суддів вважає передчасними вказані висновки, з огляду на таке.

Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у т.ч. щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, зокрема, спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

З огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України від 01.04.2010 №10-рп/2010 Справа №1-6/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" ст.12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Відтак, з огляду на те, що у спірних правовідносинах прийняття відповідачем оскаржуваного рішення є наслідком здійснення органом місцевого самоврядування управлінських функцій, враховуючи, що такі рішення не є самостійною підставою для констатації наявності спору про право цивільне, яке набувається за наслідком укладення відповідного правочину, окремо заявлений позов про визнання незаконними та скасування рішення сьомої сесії Миргородської міської ради Полтавської області сьомого скликання від 19.02.2016 №34 за межами спору про право цивільне, вказує на публічно-правовий характер такого спору, що в свою чергу, свідчить про підвідомчість цього спору адміністративному суду, що в порушення ст.43 ГПК України не було досліджено судами попередніх судових інстанцій.

Касаційний суд також відзначає, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Оскільки оспорений ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права, попередні судові інстанції мали б з'ясувати чи було реалізоване спірне рішення та відповідно, чи може забезпечити обраний позивачем спосіб захисту права його реальне відновлення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що підставою позову про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та його скасування, вирішення якого належить до підвідомчості господарських судів за змістом наведених вище приписів законодавства та рішень Конституційного Суду України є, зокрема, обґрунтування позивачем наявності порушеного цивільного права, яке може бути відновлено у позовному провадженні.

В свою чергу, наявність цивільного речового права, посвідчується визначеними нормативними приписами документами та правовими актами, і в разі невизнання або оспорювання останнього факт його наявності/відсутності доводиться у цивільних правовідносинах внаслідок обрання та реалізації особою способу захисту, визначеного приписами ст.16 ЦК України, ст.20 Господарського кодексу України (визнання права, визнання правочину недійсним).

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до господарського суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування, позивач на підтвердження існування права на спірну земельну ділянку не надав відповідних правовстановлюючих документів та не заявив вимогу про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою, а отже предметом доказування у такому спорі є з'ясування відповідності прийнятого радою рішення вимогам та приписам діючого на момент його прийняття законодавства, а не з'ясування підстав правомірності набуття позивачем в порядку правонаступництва права постійного користування землею, що за його твердженнями, не визнається внаслідок прийняття міською радою спірного рішення.

Втім, будь-якої оцінки зазначеним обставинам, попередні судові інстанції не надали.

Також, попередні судові інстанції мали б з'ясувати, чи було оспорюване рішення, яке передбачає конкретні приписи, звернені до окремих суб'єктів - громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5, виконане способом набуття ними права оренди земельної ділянки в якості фізичних осіб-підприємців, яке (право) посвідчується відповідним договором, що мало б бути підставою для висновку про правомірність визнання його недійсним в господарському суді, і як такого, що застосоване одноразово і після реалізації вичерпало дію фактом його виконання, без пред'явлення такої самостійної вимоги, яка б була спрямована на захист права, або легітимного інтересу способом, встановленим для захисту права (визнання права, визнання договору недійсним тощо).

Таким чином, неврахування господарськими судами наведених вище положень законодавства і ненадання оцінки вказаним вище обставинам, які мають суттєве значення у справі, є порушенням вимог ст.ст.43, 43, 84 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки відповідно до приписів ст.ст.1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення та оцінки доказів, колегія суддів на підставі п.3 ст.1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин, дослідження всіх доказів і надання їм належної правової оцінки з врахуванням викладених вище вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Миргородської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 та рішення Господарського суду Полтавської від 04.05.2016 у справі №917/434/16 скасувати.

Справу № 917/434/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді В. Корсак

І. Ходаківська